Як спілкуватися з військовими після полону і тортур: поради

“>

Війна в Україні продовжується, і кількість полонених українських військових, які перебувають у російських в'язницях, невідома. Російська влада приховує цю інформацію. Полонених утримують у жахливих умовах, катують і принижують.

Навіть коли військовослужбовці повертаються додому, їхні проблеми не закінчуються. Їм важко адаптуватися до звичного життя, вони часто не можуть знайти спільну мову з родичами, що призводить до нових психологічних травм.

У Міністерстві юстиції розповіли, як спілкуватися з людьми, які пройшли полон.

Перш ніж звернутися до людини, яка пережила полон, важливо звернути увагу на коректність формулювання. Фахівці пропонують використовувати термін "ветерани, які пережили полон", не посилаючись на офіційний статус, а враховуючи наявність досвіду перебування в полоні.

Російсько-українська війна вирізняється повним нехтуванням росією норм міжнародного гуманітарного права. Зокрема, росія використовує військовополонених для отримання додаткової інформації, помсти, деморалізації, залякування і підривання бойового духу українських захисників і захисниць.

Перебування в полоні для людини пов'язане з тотальним контролем над її життям, відсутністю можливості себе захистити, що само собою дуже небезпечно.

Цей досвід впливає на психоемоційний стан особистості, часто глибоко змінює її. У людини може бути втрачене почуття базової довіри до світу, довіри до інших людей та може порушуватися віра в себе. Тому на відновлення здатності довіряти можуть знадобитися роки та неабияка підтримка.

Людям, які комунікують з тими, хто пережив полон, варто знати такі правила спілкування:

• Не варто запитувати про травматичний досвід просто з цікавості. Будь-який ваш інтерес до історії людини має бути суто професійним, а не особистим. Якщо вам необхідно дізнатися про травми людини, будьте готові пояснити, навіщо вам це потрібно.
• Без дозволу людини не можна доторкатися до її тіла, обіймати, чіпати її особисті речі. Це може бути сприйнято як вторгненням у особистий простір і призвести до додаткової травми.
• Не варто різко, без попередження змінювати спільно визначені плани. Це може викликати у людини відчуття небезпеки та непевності.
• Не можна проявляти контроль і обмежувати автономію людини. Намагайтеся дати людині можливість самостійно приймати рішення та робити свій вибір.
• Не можна підтримувати спроби людини ігнорувати прояви фізичного болю, який є наслідком перебування у полоні. Говоріть про шляхи розв'язання проблеми та покажіть реальні вигоди в теперішньому часі.
• Не можна знецінювати досвід полону, не говоріть: "Нічого страшного", "Забудь" і таке інше. Це може бути сприйнято як неприйняття та відсутність співчуття.
• Не можна давати нереалістичні надії або малоймовірні для реалізації обіцянки. Це може призвести до розчарування та погіршення стану людини.
• Не варто бачити в людині тільки "жертву" і жаліти. Якщо людина вижила в полоні, значить завжди було щось, що допомогло там вижити. Варто використовувати цей ресурс і розуміти стійкість людини.
• Не варто надмірно "героїзувати". Безперечно, потрібно мати неабияку мужність і силу, щоб витримати полон і тортури. Але героїзм — це прояв зустрічі з власною силою, і відбувається він у певний момент. Роль "героя" може бути занадто тяжкою ношею, щоб нести її щодня.

Ті, хто пережили полон, — це люди надзвичайної сили та волі. Пам'ятайте про те, що шлях повернення з полону довготривалий: треба звільнити не тільки тіло, потрібно допомогти особистості інтегрувати цей досвід, вбудувати його до нової картини світу, прийняти себе з цим досвідом.

Раніше "Подробиці" повідомляли про те, що нова редакція законопроєкту про мобілізацію міститиме перелік конкретних захворювань, через які людина не може бути мобілізована.

По материалам: Подробности