Більшість населення Німеччини підтримує визнання Палестини

Наприкінці липня інститут Forsa поставив просте запитання 1001 мешканцеві ФРН: «Чи повинна Німеччина зараз визнати Палестину як державу?» Більшість відповіла «так» — 54%, проти висловилися 31%. Це не референдум, однак показник задає політичну температуру, якою мусить керуватися Берлін. У регіональному розрізі підтримка вища на сході (59%), ніж на заході (53%). За віком картина майже симетрична: серед молоді 18–29 років «за» — 60%, серед громадян 60+ — 58%. У партійному зрізі помітні контрасти: 85% прихильників Лівої партії виступають «за», серед виборців Зелених — 66%, СДПН — 52%. Нижчі показники у прихильників ХДС/ХСС (48%) та «Альтернативи для Німеччини» (45%), повідомляє видання Пушкінська за даними dpa.

Що підживлює ці настрої? По-перше, гуманітарний контекст війни в Газі: високі цивільні втрати посилюють запит на політичний сигнал, здатний «розморозити» дипломатію. По-друге, втома від безплідних раундів переговорів — частина виборців сприймає визнання як каталізатор процесу, а не його заміну. По-третє, інформаційна мобільність молодших аудиторій: вони швидше реагують на міжнародні кризи й очікують від уряду морально послідовної лінії. Висновок простий: якщо підтримка стабільно триматиметься вище 50%, коаліційним партіям у Берліні доведеться конкретизувати дорожню карту рішень — із зрозумілими умовами, етапами та відповідальністю.

Чому уряд Німеччини не поспішає з визнанням

Офіційна лінія ФРН незмінна: Берлін підтримує формулу «двох держав», у якій ізраїльтяни й палестинці живуть поруч у безпеці та з міжнародними гарантіями. Визнання Палестини уряд трактує як «фінальний крок» — підсумок переговорів, а не їхній старт. Логіка така: формальний акт без стійких гарантій безпеки для Ізраїлю, без спроможних палестинських інститутів і без плану управління в Газі може поглибити конфлікт.

Важливо розрізняти три рівні. Перший — політичний принцип «двох держав» (схвалення напряму). Другий — юридичний акт визнання: рішення уряду після консультацій із Бундестагом, що надає суб’єктність у міжнародному праві. Третій — практична нормалізація: посольства, угоди, багаторічні програми допомоги. Визнання саме по собі не означає миттєвого відкриття посольств і може супроводжуватися пояснювальною нотою з умовами та очікуваннями. Аргумент прихильників швидкого кроку — світовий контекст: близько трьох чвертей держав-членів ООН уже визнають Палестину, і чим довше ФРН зволікає, тим менше впливу матиме на архітектуру майбутнього миру.

Є й прикладний вимір. Юридичне визнання спрощує запуск довгострокових проєктів відбудови, освіти й медицини у партнерстві з палестинськими інституціями, але водночас вимагає чітких механізмів аудиту, аби допомога не конвертувалася у військовий ресурс. Усередині Німеччини на перший план виходять питання безпеки та запобігання радикалізації. Держава має інвестувати в комунікацію з єврейськими та мусульманськими громадами, щоб внутрішні дебати не перетворювалися на імпорт близькосхідного конфлікту. Інакше кажучи, обережність не дорівнює пасивності: вона вимагає прозорого плану дій, індикаторів прогресу та чесних дедлайнів.

Які сценарії для Берліна обговорюють у Європі

Європейський контекст підштовхує Берлін до визначеності. Франція оголосила про намір визнати Палестину — це зробить Париж першим членом «Групи семи», який піде на такий крок. У Парижі це пояснюють спробою повернути переговорному процесу політичну вагу; палестинські посадовці вітають сигнал. Водночас у США пролунала різка критика, а прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу назвав такий підхід «винагородою терору» після атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року.

Обережна синхронізація з ЄС

Берлін разом із Парижем та партнерами формує спільні критерії визнання: спроможні палестинські інституції, прозорі безпекові структури, зобов’язання щодо безпеки Ізраїлю, поступ у переговорах щодо Гази та Західного берега. Юридичний акт запускається лише після виконання мінімального пакета умов. Плюс — зниження ризиків; мінус — повільний політичний ефект.

«Вікно можливостей» із відкладеним набуттям чинності

Уряд оголошує політичне рішення про визнання, але прив’язує набуття чинності до конкретних кроків: формування технічного уряду на палестинських територіях, погодження механізмів контролю за фінансами допомоги та рамок безпеки. Плюс — зрозумілий сигнал виборцям і партнерам; мінус — критика опонентів за «поспіх».

Статус-кво з дорожньою картою

Німеччина не визнає Палестину зараз, однак публікує детальний план: гуманітарні коридори, відбудова критичної інфраструктури, судова й поліцейська реформи, індикатори прозорості, календар перевірок за участю ЄС і ООН. Плюс — обережність і керованість; мінус — ризик, що суспільство сприйме це як відкладання проблеми.

Що варто відстежувати найближчими місяцями? По-перше, нові хвилі опитувань — чи закріплюється більшість «за». По-друге, документи ЄС — чи з’являться погоджені критерії визнання й механізми їхньої перевірки. По-третє, позиції фракцій у Бундестазі — чи наближається коаліційний консенсус. По-четверте, сигнали з Вашингтона та Єрусалима — готовність приймати або блокувати європейські ініціативи. По-п’яте, гуманітарні показники в Газі, які формують суспільний фон дискусії. Підсумок для Берліна — знайти баланс між принципом і процесом: зробити крок, що підтвердить підтримку державності палестинців, не послабивши безпеки Ізраїлю. Раніше ми писали про мир Азербайджану і Вірменії, які умови угоди між Алієвим та Пашиняном.