Пневмококова інфекція у дітей: прихована небезпека, про яку варто пам’ятати

Щороку у світі фіксують сотні тисяч випадків пневмококових захворювань у дітей. Збудник — Streptococcus pneumoniae або пневмокок — може тимчасово мешкати в носоглотці, і, за оцінками досліджень, його виявляють у 20–60 % дітей дошкільного віку. Поки імунна система контролює ситуацію, патоген не становить загрози. Проблема починається, коли бар’єр слабшає: тоді бактерія проникає в середнє вухо, легені або кров.

Одним із способів запобігти тяжким формам хвороби є вакцинація. Для цього використовують кілька сучасних препаратів, серед яких Синфлорикс — вакцина, призначена для дітей від шести тижнів життя, що охоплює найпоширеніші серотипи збудника.

Чому пневмокок такий підступний

Пневмокок має понад 90 серотипів, з яких близько 10–15 найчастіше викликають важкі форми хвороби. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом, тому діти, які відвідують садки чи школи, постійно контактують із потенційними носіями. У більшості випадків це закінчується звичайним нежитем або отитом, але у немовлят та малюків до 5 років бактерія може швидко поширюватися далі.

У таких випадках розвиваються:

• пневмонія з високою температурою, кашлем, задишкою;
• гнійний середній отит;
• менінгіт — запалення мозкових оболонок, яке може призвести до судом, глухоти або неврологічних порушень;
• сепсис — генералізована форма інфекції з високою смертністю.

Навіть після одужання діти можуть мати залишкові наслідки — зниження слуху, порушення координації, проблеми з мовленням.

Пневмококові інфекції лікують антибіотиками, але за останні десятиліття бактерія набула стійкості до багатьох препаратів. Це означає, що навіть правильно призначене лікування може бути менш ефективним, а час до одужання — довшим.

Вакцинація як спосіб зупинити пневмококовий ланцюг

ВООЗ відносить пневмококову вакцинацію до обов’язкових у більшості країн світу. Імунізація не лише захищає дитину, а й знижує поширення бактерії серед оточення, створюючи колективний імунітет.

Для дітей віком від шести тижнів використовується Синфлорикс. Щеплення не містить живих мікроорганізмів і не може викликати захворювання.

Вакцину можна вводити з 6-го тижня життя. Типова схема — 2 або 3 первинні дози з інтервалом у 1–2 місяці та бустерна доза у 12–15 місяців. Щеплення може проводитися одночасно з іншими вакцинами дитячого календаря, але в різні місця ін’єкції.

Кому вакцина особливо потрібна

Окрім здорових дітей до 5 років, щеплення рекомендоване маленьким пацієнтам із:

• хронічними захворюваннями серця, легень, нирок;
• цукровим діабетом;
• порушенням функції селезінки або імунодефіцитами;
• синдромом Дауна або після трансплантації органів.

Саме вони мають високі ризики важкого перебігу захворювання.

Консультація педіатра допоможе визначити оптимальний графік щеплень і поєднати вакцинацію з іншими профілактичними заходами, для того, щоб дитина була захищена вчасно і повністю.