Помер Ігор Калинець — поет, дисидент і символ нескореної України

У віці 86 років відійшов у вічність Ігор Калинець — знакова постать українського дисидентського руху, поет, публіцист і один із найпослідовніших борців з радянською системою. Його життя було історією спротиву, літературної гідності й громадянської відваги, розповідає видання Пушкінська.

Хто такий Ігор Калинець

Народжений 1939 року у місті Ходорів на Львівщині, Ігор Калинець був свідком масових репресій уже з дитинства. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, де потрапив у коло шістдесятників — Драча, Дзюби, Світличного, Сверстюка. Його перші вірші з’являлися в українських журналах, але вже на початку 1970-х він потрапив у поле зору КДБ.

Відмова приєднатися до Спілки письменників, вилучення творів з видавничих планів і посилення репресій змусили Калинця видаватися за кордоном. Його поезія звучала у Празі, Брюсселі, Мюнхені — вільним голосом України, що не корився цензурі.

Ігор Калинець — обличчя українського самвидаву і репресій

У 1972 році влада арештувала дружину Калинця — Ірину Стасів-Калинець. Усе подружжя було активне в правозахисному середовищі. Незабаром заарештували й самого Ігоря. Його звинуватили у «антирадянській агітації» за участь у несанкціонованих заходах, поширення самвидаву та контакт з іноземцями. Вироком стали роки таборів і заслання — зокрема в Читинську область.

Повернувшись у 1981 році до Львова, Калинець не зламався. Він продовжив культурну й громадську роботу — організовував акції пам’яті закатованих митців, створював самвидавні журнали, брав участь у діяльності Товариства української мови імені Шевченка. У 1988 році знову зазнав арешту — цього разу за участь у панахиді на могилі жертв НКВС.

Шевченківський лауреат, інтелектуал, що не торгував совістю

Ігор Калинець був не лише літератором, а й політичним мислителем. Його твори, написані часто в умовах цензури, увійшли в золотий фонд української поезії другої половини ХХ століття. Він отримав премію ім. Тараса Шевченка, був почесним громадянином Львова, почесним доктором Львівського університету, членом ПЕН-клубу.

Його книги виходили в Європі, США, він листувався з українськими емігрантами, перекладався чеською. Його публічна позиція ніколи не була декоративною — він не пристосовувався, не поступався принципами, не мовчав там, де більшість обирала тишу.

Ірина Стасів-Калинець та Ігор Калинець: пара моральної сили

Невід’ємною частиною життєвого й духовного фронту Калинця була його дружина — письменниця, філософиня, політв’язень Ірина Стасів-Калинець. Разом вони стали етичним орієнтиром покоління. Їх називали “українськими Сахаровими”, бо вони жили не деклараціями, а щоденною практикою відповідальності.

Що говорив Калинець про молодь, державу і свободу

У 2017 році в інтерв’ю Львівському університету він зауважив, що молодь тепер вільніша, ніж у його часи, але втрачає щось важливе — здатність до жертовності:

“Я хотів би, щоб молодь була патріотичною… бо в іншому не бачу сенсу”, — сказав він.

Ці слова сьогодні звучать не як констатація, а як заповіт.

Відомі вірші Ігоря Калинця

Поезія Ігоря Калинця — це не просто літературна форма, а мистецький і моральний спротив. Його вірші народжувалися всупереч заборонам і тискові, вони залишалися голосом правди, коли інші замовкали. У символах, іронії, дитячій безпосередності й глибокій метафоричності — вся Україна: багатоголоса, багатошарова, незламна.

Дим

Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.

Тільки спечену картоплину
прихопив.

По дорозі місто.

Сів у трамвай —
принюхується.

Зітхнула кондуктор:
— Осінь мені запахла.

Залоскотало водієві в носі —
повернув трамвай
і гайнув у гай.

“Я не в той трамвай сів”,—
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.

***

Різдво

Я сьогодні новонароджений,
я відцурався брезклого віку.
Починаю в яслах із козами
ремигати кометні віники,
смакувати молошне літепло
незайманопервісної цноти.
Очищений від поліпів політики,
перебираю зоряні чотки.

Я знайшов себе у країні колядок
на шорсткім солом’янім килимі.
Наді мною калиноуста Лада
схилилась вишневою калиною.

***

Веселка

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.

Взяла коромисло
і пішла до річки.

Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
у руці.

Поміряла веселка —
якраз на ніжку!

От вони й побралися.

***

Дитинство

Ганяв я на тротуарах срібні кола дитинства,
ще досі у вухах той вітер свище.
А коли це було? За Чорного Петруся,
що на міській поливальниці нісся,
як фараон на колісниці.

А було це за самоврядування Соломки,
що котив перед собою живіт, як бочку пива.
Хоч снилася бургомістрові вежа з дзиґарями,
піяв на його магістраті сусідський півень.

А було це тоді, коли на горі Стінці
під Великдень з’являлися монастиря частоколи,
І дзвін, затонулий у річці Дзвінці,
вдосвіта бамкав, аж поки до нього на дно
не пішли мої срібні кола.

Після втрати Василя Стуса, Опанаса Заливахи, Євгена Сверстюка, Ігор Калинець залишався живим голосом цілої генерації морального опору. Його смерть — це не лише трагічна новина, а й сигнал: відходить покоління, що не мовчало під ударами імперії.

Пам’ять, яку не стерти

Прощання з Калинцем — це нагода переосмислити, чи зуміли ми як суспільство зберегти той масштаб морального прикладу, який він уособлював. Не було жодного офіційного трибуни, куди б він прагнув. Але був кожен рядок його поезії, де звучала Україна — вільна, цільна, гідна.

Світла і вічна пам’ять Ігорю Калинцю. Його слово залишиться з нами — як пересторога й натхнення!

Раніше ми писали про те, що Артем Пивоваров 28 червня святкує своє День народження.