Відомі вірші Юрія Рибчинського, які стали піснями

Є постаті, без яких важко уявити сучасну українську культуру, саме така фігура поета-пісняра Юрія Рибчинського. Його вірші звучать з екранів, зі сцени, з глибин людських сердець. Пушкінська зазначає, що вони стали піснями, які вплітаються у тканину української душі: ліричні, щемкі, емоційно насичені. У кожному рядку — життя, у кожному слові — образ, знайомий кожному, хто зростав з музикою 70–90-х. Митець, чия творчість визначила тональність цілої епохи української естради.

Біографічні відомості про Юрія Рибчинського

Юрій Євгенович Рибчинський народився 22 травня 1945 року в Києві, у старовинному районі Поділ. В одному зі своїх найвідоміших віршів, який став хітом Павла Зіброва, він писав:

“Я і друзів розумів і ворогів умів прощати, бо хрещений батько мій — то Хрещатик, то Хрещатик”.

У 1967 році закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики. Серйозно зацікавився поезією ще у студентські роки, публікуючись у журналі “Юність” і газеті “Комсомольская правда”. Його ім’я стало впізнаваним у колах радянської та української інтелігенції вже на початку 1970-х років.

З 1970 року Юрій Рибчинський повністю поринув у творчу діяльність. Він писав тексти для пісень, лібрето для музичних вистав і рок-опер, працював у театрі та кіно, виступав як драматург і сценарист. Серед його найбільш знаних музичних творів — рок-опера “Біла ворона”, опера “Біла ґвардія”, лібрето до постановок “Пізня середа”, “Товариш Любов”, “Брехуха”.

Юрій Рибчинський обіймав посаду позаштатного радника президента України з питань культури (1997–2000), а також брав участь у політичному житті, балотуючись до Верховної Ради України від СДПУ(О).

Його пісні співали Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, Павло Зібров, Ірина Білик, Наталія Могилевська, Руслана та багато інших. Загалом понад 150 віршів поета стали основою для пісень, які ввійшли в історію української музики.

За заслуги перед державою та культурою Юрій Рибчинський був удостоєний численних нагород: звання Героя України (2020), Народного артиста України (2000), відзнаки “Національна легенда України” (2021), ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня та ін.

Його син Євген Рибчинський також став відомим у культурному середовищі — як поет, продюсер і громадський діяч. Сам Юрій Рибчинський активно висловлюється щодо питань культурної політики, зокрема — зберігає позицію щодо спадщини Чайковського як композитора європейського, а не винятково російського.

Найвідоміші вірші Юрія Рибчинського

Найкращі вірші Юрія Рибчинського — це поетичні строфи, що давно стали невід’ємною частиною української пісенної культури. Їх цитують, наспівують і впізнають з перших рядків. У них — любов і туга, місто і пам’ять, щирість і глибина, що влучає просто в серце. Саме ці тексти надихнули сотні виконавців і композиторів, подарували Україні безсмертні пісні й закарбували ім’я автора в історії сучасної естради.

Минає день, минає ніч…

Минає день, Минає ніч!
Хвилини котяться, мов хвилі голубі

Не в тому річ – Не в тому річ
Що я сказав – люблю, лише одній тобі

Не в тім печаль – Не в тім печаль
Що цілий всесвіт був тоді в твоїх очах

Безмежний всесвіт був тоді в твоїх очах
Але не в тім Моя печаль

Біда не в тім, що свище вітер лютий
Що січень на вікні малює мертві квіти
Біда не в тім, що ти мене не любиш
Біда, що я тебе не можу розлюбити

Минає день, Минає ніч
Хвилини котяться, мов хвилі голубі

Не в тому річ, Не в тому річ
Що після зустрічі розлука б’є у дзвін

Не в тім печаль, Не в тім печаль
Що, наче постріл, пролунало те прощай

Як зради постріл пролунало те прощай
Але не в тім – Моя печаль!

Зворушлива лірико-філософська композиція, що народилася з нічної розмови двох митців: поета Юрія Рибчинського та композитора Миколи Мозгового. Її шлях до сцени був довгим — написана ще в 1970-х, вона прозвучала вперше лише у 1984 році в проникливому виконанні Софії Ротару. Згодом пісня стала класикою української естради, яку по-новому відкривали інші виконавці.

Ой летіли дикі гуси

Ой, летіли дикі гуси,
Ой летіли у неділю дощову.
Впало пір’я на подвір’я,
Закотилось, як повір’я, у траву.

Ой, летіли дикі гуси,
Ой, летіли дикі гуси через ліс.
Не кажи своїй подрузі,
Хто тобі корали зоряні приніс.

Як постука нічка темна
У віконце знов,
Не питай мене даремно
Про мою любов.

Ой, летіли в день осінній
Дикі гуси до самотньої верби,
Там, де двоє, там – весілля,
А, де троє – перші ягоди журби.

Ой, летіли понад вечір
Дикі гуси через ліс і зелен гай,
Ти відкрий подрузі двері,
Але серце їй своє не відкривай.

Ой, летіли до світання
Дикі гуси через марево ночей,
Бережи своє кохання
Ти, дівчино, від корисливих очей.

Як постука нічка темна
У віконце знов,
Не питай мене даремно
Про мою любов.

Ой, летіли дикі гуси,
Ой летіли у неділю дощову.
Впало пір’я на подвір’я,

Унікальна пісня-сповідь, у якій автор з надзвичайною поетичною чутливістю передає тонку межу між мрією і втратою, між коханням і самотністю. Меланхолійний образ осінніх гусей, що летять крізь дощ і сутінки, стає символом невимовного смутку, тиші душі й нездійсненої ніжності.

Тече вода

Гей, гей, весни свiтанок!
Гей, гей, снiги вже тануть!
Гей, гей, гей, гей, як мої роки,
Течуть iз гiр стрiмкi потоки.

Тече вода, тече бистра вода,
Тече вода i минають лiта.
Ой, не бiжи, вода, так швидко!
Шепоче їй блакитна квiтка,
Ой, не бiжи, вода, так швидко!
Гей, гей, гей, гей!
Ой, зупинися хоч на хвилинку,
Тече вода, не зна зупинку,
Тече вода, не зна зупинку, гей!

Гей, гей, весняна повiнь!
Гей, гей, а в серцi спомин!
Гей, гей, гей, гей, скажiть, свiтання,
Як повернуть менi кохання?

Ой, зупинися хоч на хвилинку,
Тече вода, не зна зупинку,
Тече вода, не зна зупинку, гей!

«Тече вода» являється піснею-струмінем, де весняна повінь і бистра ріка стають метафорами часу, що невпинно лине й не озирається назад. У поетичних образах Юрія Рибчинського — і спогади юності, і тихий біль утрати, і мрія про повернення кохання, якого вже не наздогнати. Ритм пісні — мов пульс весни, а її наспів — заклик до зупинки в гонитві життя, бодай на мить, щоб відчути красу, що зникає.

Чарівна скрипка

Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.

Покохала, зачарована струною,
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я понесла своє серце скрипалю.

Йшла до нього, наче місячна царівна,
Йшла до нього, як до березня весна.
І не знала, що та музика чарівна
Не для мене, а для іншої луна.

Пісня про скрипаля є ніжною та сумною історією кохання, яке розквітло на тлі музики й весняного гаю, але залишилось без відповіді. У цій поезії Юрія Рибчинського — образ дівочого серця, що розкривається назустріч любові, мов весна до березня, та виявляється самотнім у своїй щирості. Скрипка звучить не для неї, а її почуття губляться поміж нот, наче журавлиний крик у небі. Це пісня-зізнання, в якій кожен рядок — мов зітхання, а кожна метафора — як картина нездійсненої мрії.

Гай, зелений гай

Там, де зустрів тебе, там шумить і нині гай, зелений гай
Там полюбив, як я, твої очі сині гай, зелений гай
Там полюбив, як я, твій веселий голос гай, зелений гай
Там ти сказала: “Що ж буде з нами, любий, як мине розмай?”

Ти щаслива будеш, ти щаслива будеш
Ти щаслива будеш, грай, музико, грай
А мене забудеш, а мене забудеш
А мене забудеш, грай, музико, грай

Можеш все забути, можеш все забути
Можеш все забути, тільки пам’ятай
Зоряну дорогу, зоряну дорогу
Зоряну дорогу в гай, зелений гай

Як я тебе кохав — пам’ятати буде гай, зелений гай
Що я тобі казав — не розкаже людям гай, зелений гай
А як прийдуть осінні холодні хмари в гай, зелений гай
Хай на твоїм весіллі лунає пісня, ллється через край

Прониклива пісня-спогад, у якій зелений гай стає немов живим свідком великого кохання, що залишилося в минулому. Юрій Рибчинський майстерно вплітає у текст емоції втрати, ніжності й відпущення, де музика — єдина, що здатна зберегти пам’ять про почуття. У кожному повторі — ехо болю, у кожній строфі — згадка про щастя, яке було і зникло, як розмай.

Це моя Україна!

Ти шляхом праведним, святим
Йшла до волі, Україно.
Ти перед ворогом своїм
Не ставала на коліна.
Ти до омріяних зірок
Йшла крізь терна, йшла крізь терна
Ти в душах сіяла добро,
Наче зерна, наче зерна

Приспів:
Є на світі моя країна,
де червона цвіте калина.
Гори, ріки і полонина –
це моя Україна.
Є на світі моя країна,
Найчарівніша, як перлина.
В моїм серці вона єдина.
Це моя Україна.

Де б я на світі не була –
Ти зі мною, Україно.
Ти – моя мати, що дала
Мені мову солов’їну.
Тут я пила із джерела
Чисту воду. І до рання
Тут я п’яніла без вина
В ніч медову від кохання.

Ти до омріяних зірок
Йшла крізь терна, йшла крізь терна
Ти в душах сіяла добро,
Наче зерна, наче зерна

Це не просто пісня, а щире зізнання в любові до Батьківщини, написане з тією ж емоційною силою, з якою Юрій Рибчинський оспівував кохання і душевні переживання. У її рядках — шлях України крізь випробування і віра в світле, омріяне майбутнє. Це гімн гордості, де кожне слово пронизане вдячністю за мову, пісню, рідну землю й незламний дух. Вона звучить, як молитва, як сповідь, як незгасний вогонь любові до єдиної країни, що живе у серці — незраджено, назавжди.

Юрій Рибчинський – справжній поет пісні

Його стиль — це емоційна щирість, поєднана з класичною поетичною формою. У віршах Рибчинського — багатство метафор, тонка ліричність і водночас доступність, яка робить його пісні зрозумілими для широкої аудиторії. Він уміє «почути» музику ще до того, як композитор її створив, і тому його тексти легко лягають на мелодію.

У його активному творчому доробку — любовна і філософська лірика, тексти з патріотичними та інтимними нотами. Рибчинський неодноразово співпрацював з такими композиторами, як Ігор Поклад, Олександр Злотник, Володимир Бистряков, Руслан Квінта, Володимир Івасюк. Ці творчі тандеми стали джерелом безсмертних пісень.

Також читайте на наших шпальтах інформацію про невідому добку Фредді Меркюрі!